• Книги, що навчають розумного, доброго, вічного

    Підручник — книга, що містить систематичний виклад знань у певній галузі й використовується як у системі освіти, на різних її рівнях, так і для самостійного навчання. Підручники складають з урахуванням вікових і соціальних особливостей їхньої потенційної читацької аудиторії. Навчальну літературу випускають як державні, так і приватні видавництва, і ця діяльність перебуває під контролем державних служб. Спостерігається трансформація та створення нових форм підручників, які не мають утілення у книжковому форматі. Прикладом можуть бути підручники на основі технології НТМL, вікіпідручники, аудіопідручники та ін.

    „ Комп’ютерний підручник здатен вмістити:

    • всі властивості звичайного підручника із розширеним набором наочності;
    • довідник (зі зручною пошуковою системою),
    • задачник, можливо, із решебником;
    • навчальні та контрольні тести;
    • лабораторний практикум;
    • імітаційні програми та моделі.

     

    Історія підручника

    Підручники — це навчальні тексти, які використовують для цілеспрямованого навчання. Вони існують з незапам’ятних часів, їх історія налічує кілька тисячоліть. Наприклад, у давньошумерській цивілізації роль підручників виконували глиняні дощечки. В античному світі було створено велику кількість підручників, і традиція їх написання збереглася в середньовічній Європі. Наприклад, «Commentarium grammaticorum libri XVII» Присціана (V століття) дістав застосування у ХІІ–ХІІІ століттях, а підручник граматики Доната (VI століття) у Франції та Німеччині вчили напам’ять ще десять століть тому. У середньовіччя як підручники часто використовувалися тексти Священного Писання, у тому числі Псалтир і Часослов.

    Одним із перших підручників, наближених до сучасного зразка, був «Світ чуттєвих речей у картинках» Яна Коменського, виданий 1658 року. Саме цей видатний педагог запропонував розглядати підручник як інструмент масової освіти. У Росії перший підручник (абетку) надрукував Іван Федоров 1574 року. У другій половині XVII століття лише Друкарський двір випустив більше 300 тисяч букварів і близько 150 тисяч церковних навчальних книг, що для того часу було величезною кількістю. Більшість цих книг були доступні для різних верств населення (букварі коштували, наприклад, одну копійку). «Рідне слово» К. Д. Ушинського вперше побачило світ 1864 року й витримало 146 перевидань.

    У СРСР змісту освіти, а отже, і змісту підручників, надавали дуже великого значення. Період із 1917 по 1933 рік можна назвати епохою педагогічних експериментів. У ці роки в країні видавали безліч підручників із різними методичними та змістовими ухилами. Однак 1934 року ВКП(б) і Рада Народних Комісарів СРСР прийняли постанову про уніфікацію навчальної літератури, і все різноманіття підручників було зведено до єдиного варіанта по кожній навчальній дисципліні. Процесом створення нових підручників займалися Міністерство освіти й Академія педагогічних наук. Єдиним видавництвом, яке мало право випускати навчальну літературу в РСФСР, був «Учпедгиз», згодом перейменований у «Просвещение». Кожен шкільний підручник був розрахований на експлуатацію протягом 4–5 років; підручники для вишів, імовірно, служили ще довше. Єдина система підручників діяла на всьому просторі Радянського Союзу, втім, для шкіл із нерідною російською мовою розробляли спеціальні підручники. Адаптовану літературу випускали й для осіб із порушеннями здоров’я.

    З розпадом СРСР на початку 1990-х років у системі освіти відбулися істотні зміни. Було прийнято рішення про скасування єдиної системи підручників; з кожного предмета для кож- ного рівня освіти могло існувати кілька версій. Демонополізація ринку навчального книговидання призвела до появи безлічі видавничих будинків, що спеціалізуються на освітній літературі. Держава здійснює контроль якості підручників. На основі експертизи підручнику надають гриф «Рекомендовано» або «Допущено», і тільки в цьому випадку його можна використовувати в школі або вищому навчальному закладі. Підручники, що мають гриф, складають Федеральний перелік, який оновлюється щороку. Наразі в освітньому середовищі обговорюють питання про обмеження плюралізму шкільних підручників: їх стало занадто багато, і вчителям найчастіше важко вибрати потрібний варіант із десяти наявних. Висувають пропозиції скоротити число версій до трьох (з кожного предмета для кожного класу).

     

    Підручники в інших країнах

    Плюралізм або уніфікація підручників бага- то в чому залежить від типу освітньої системи. Наприклад, у Франції ця система централізована, як і в Росії, тому різноманітність підручників там не надто велика. У США, навпаки, система освіти децентралізована, тому кожен штат випускає свої підручники. Цим завідують спеціальні департаменти в управлінні штатом. У процес створення підручників нерідко втручається громадськість (наприклад, батьки школярів або представники громадських рухів — феміністичних, екологічних та ін.)

     

    Підручники в Україні

    «Книги — ріки, що наповнюють Усесвіт му- дрістю» — ось яка похвала книгам дійшла до нас із давнини.

    Справді, мудрість і знання, нажиті людьми в горі, праці й радості, залишаються в книгах, наче мед, який бджоли носять із квіток у стільники.

    Книги — річки… Може, і справді в старо- вину їх можна було порівняти з річками. Тепер книги — це море. Скільки їх виходить у нас! Але і книжкове море, і книжкова річка беруть поча- ток, мов із джерельця, з однієїєдиної, найпершої книги — з добре знайомого всім букваря.

    Перший буквар побачив світ 1574 року у Львові. Він мав назву «Азбука». Це також була одна з перших друкованих книг — до цього книги переписували від руки. Вона з’явилася завдяки Івану Федорову, засновнику книгодрукування в Росії та Україні. То був перший підручник, за яким слов’яни вчилися читати.

    Іван Федоров добре розумів, що його книжки неписьменній людині не потрібні: її треба спершу навчити читати, і тільки тоді вона збагне, який скарб є книга. Для цього він написав і видав свою «Азбуку».

    Першодрукареві випало жити в складний час. Багато лиха він зазнав від недоброзичливців, заздрісників. Часто гнаний, переслідуваний, він переїздив із міста до міста, однак не припиняв розпочатої справи. Першодрукар ніколи не прагнув ні почестей, ні багатства. Помер він у бідності. Друзям навіть довелося викупити його майстерню, яку могли забрати за борги.

    Іван Федоров не нажив багатства, проте зажив великої слави. І доки люди вчаться читати, доки беруть до рук буквар, його не забудуть.

     

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>